Для демонструючих німецьких аграріїв мірилом успіху, здається, є просте питання: яким буде розмір їхньої загальнонаціональної демонстрації в понеділок у Берліні? Чи з’явиться лише кілька сотень тракторів, кілька тисяч фермерів, чи під Алеєю Лінден збереться десятки тисяч демонстрантів і тисячі сільськогосподарських машин?
До того ж у вівторок і середу засідає сільськогосподарський комітет Бундестагу, у четвер міністри шістнадцяти федеральних земель обговорюють пропозиції щодо скорочення бюджету, а у вихідні в Берліні починається «Зелений тиждень». Тож багато німецьких фермерів уже планували цього тижня їхати до Берліна.
Минулого тижня на близько десяти регіональних мітингах тисячі транспортних засобів рухались автострадами до завантажених транспортних вузлів у різних німецьких містах. Німецькі аграрні організації дійсно мають федеральний об'єднаний Bauernverband (DBV), але організовані здебільшого на рівні федеральних земель. Саме на рівні земель вони мають ключову організаційну та мобілізаційну силу.
Ця регіональна розділеність у німецькій політиці у цьому випадку має «гальмівний» ефект. Багато завдань, повноважень (і бюджетів!) передано до урядів шістнадцяти земель. Федеральний міністр харчування та сільського господарства Джем Оздемір («Зелені») хоч і федеральний міністр, але для багатьох рішень потребує підтримки міністрів сільського господарства земель.
А ці міністри представляють різні політичні партії: нині в шести землях посади міністрів сільського господарства займають члени CDU/CSU. Тож у рамцях загального федерального BMEL-політики небагато причин для взаємних звинувачень між коаліцією і опозицією, між «червоним-жовтим-зеленим» та «чорним».
Хоча особливо «Зелені» та ліберали FDP часто стають мішенню незадоволених фермерів, Оздемір зазвичай парирує це нагадуванням, що протягом останніх п'ятдесяти років переважно міністри від CDU (із схваленням SPD) формували німецьку аграрну політику. І, за його словами, в основному — не робили потрібних кроків.
Те, що в німецькому тваринництві та сільському господарстві потрібна модернізація, визнають навіть багато аграрних підприємців: цю потребу чітко виклав комітет Борхерта (так званий німецький Йоган Ремкес). І ця потреба виникає не лише через берлінські чи брюссельські вимоги щодо біорізноманіття, добробуту тварин, клімату чи Зеленого курсу.
Втім, німецькі політики досі не можуть дійти згоди щодо того, як оплачувати аграрну трансформацію. Чи варто розплачуватись на касі? Чи слід м'ясним концернам, супермаркетам і хімічній індустрії вкласти частину своїх мільярдних прибутків у виробництво їжі?
Хоча німецький аграрний сектор останніми роками працював більш-менш стабільно, як і в інших країнах ЄС, сільське господарство має врахувати, що у найближчі роки підтримка доходів скоротиться. Є й значні «задолженості», які потрібно усунути: це й забруднення нітратами, і переробка гною. Крім того, економічний стан Німеччини гірший, ніж в інших країнах ЄС. Протягом найближчих двох тижнів у Берліні будуть оприлюднені оновлені річні та квартальні показники; можливо, німецька економіка вступить у рецесію.
Популярність німецької коаліції низька. Радикальні політичні та аграрні групи намагаються захопити дискусію щодо сільськогосподарського дизеля. Водії вантажівок і машиністи потягів уже почали страйк; фермери тепер виходять на вулиці. Під таким несприятливим знаком коаліції федерального канцлера Олафа Шольца доведеться протягом наступних двох тижнів намагатись провести через Бундестаг багатомільярдні бюджетні скорочення. Для коаліції світлофорів це також може стати справою «на виживання»….