Вшанування пам’яті було позначене стриманою шаною, визнанням колективного провалу та закликами до постійної пильності проти ненависті та заперечення.
Пленарне засідання розпочалося хвилиною мовчання за жертвами. Парламентарі віддали шану неспроможності міжнародної спільноти запобігти трагедії 1995 року. Вбивство тисяч боснійських хлопців і чоловіків, що сталося попри нагляд ООН у створених анклавів, залишається глибокою раною в європейській історії.
Вшанування в Страсбурзі відвідала широка боснійська делегація, включно з двома вцілілими після масових убивств. Кілька доповідачів наголосили, що Сребрениця не була ізольованою подією. Геноцид був наслідком багаторічної розпалювання ненависті, дегуманізації та політичної пропаганди.
Голова Європарламенту Роберта Мецола закликала до активного вшанування пам’яті, нагадавши, що у 2009 році Європарламент оголосив 11 липня офіційним днем пам’яті. Вона підкреслила, що вшанування — це не лише обов’язок перед минулим, а й завдання на майбутнє: боротися з дезінформацією та зберігати пам’ять живою.
Пам’ять про трагедію не була лише поглядом у минуле. Також були згадані актуальні конфлікти. Лунала критика нинішньої європейської політики щодо захисту цивільних та прав людини. Генерал геноциду в Сребрениці подавався як приклад того, що може статися, якщо попереджувальні сигнали ігноруються.
Ця церемонія також слугувала попередженням щодо сучасних політичних тенденцій, у яких певні групи населення знову стигматизовані. При цьому також робилися порівняння з поточними ізраїльськими військовими діями проти палестинців у Секторі Газа.
У кількох виступах підкреслювалася важливість справедливості та колективної пам’яті. Доповідачі наголошували, що визнання правди залишається ключовим, особливо в часи, коли заперечення геноциду і ревізіонізм набирають обертів. Захист фактів за їхніми словами — демократична відповідальність.
Поза межами парламенту у світі готуються заходи до 11 липня. У Боснії і Герцеговині очікують до 150 000 учасників на центральній церемонії. Родичі цьогоріч знову перепоховують ідентифіковані останки жертв, що свідчить про те, що процес скорботи ще далеко не завершено.
Траума живе у родинах і спільнотах не лише в колишніх югославських республіках, а й в інших країнах Європи.
Тридцять років після подій заклик до визнання і правди залишається актуальним. Європейське вшанування в Страсбурзі підкреслило, що ця трагедія постійно несе із собою не лише політичні, а й моральні зобов’язання.