І їм потрібно заздалегідь ретельно обговорити свою стратегію переговорів, щоб, як це сталося в 2018/2019 роках, їх не обійшли лідери урядів, міністри та Європейська Комісія.
До такого висновку прийшло наукове дослідження ЄС, проведене на замовлення Комітету з сільського господарства Європарламенту, яке вивчало, як було ухвалено нову спільну сільськогосподарську політику (що набуде чинності наступного року), і що з цього можна винести.
Переговори тривали понад три роки після того, як (попередній) комісар з сільського господарства Філіп Гоґан у 2018 році, напередодні свого виходу з посади, подав пропозиції щодо змін. Ці пропозиції стали застарілими, оскільки того року було обрано новий Європарламент, а наприкінці року приступив до роботи новий склад Європейської Комісії.
Крім того, комісія фон дер Ляєн представила комплексна кліматична ініціативу (Зелена угода та стратегія Від фермера – до столу), яка значно відрізнялася від того, що пропонував Гоґан. При цьому комітети Європарламенту з сільського господарства (AGRI) та з навколишнього середовища (ENVI) отримали спільні повноваження щодо окремих частин сільськогосподарського пакету.
Не лише обидва комітети мали доволі різні побажання та вимоги, а й існували великі протиріччя між тим, що уряди ЄС хотіли допустити, і тим, чого прагнули досягти єврокомісари. Врешті-решт прем’єри та міністри фінансів визначали, скільки (або: наскільки мало) грошей буде виділено на нову політику.
У замаскованій формі дослідження зробило висновок, що європейські політики в тристоронніх переговорах (трилогах) надто довго наполягали на своєму надмірно довгому списку побажань, внаслідок чого кілька комісарів та кілька урядів ЄС зі своїми компромісами домінували у процесі.
При цьому певну роль відіграло те, що депутати Європарламенту не мають власного «апарату державних службовців», а комісари та міністерства – мають.
Не лише речники трьох великих коаліційних фракцій (християнські демократи, соціал-демократи та ліберали) визнали, що втратили контроль над процесом, але й ліві та праві опозиційні сили (зелені та ECR) заявили, що наступного разу має бути інакше та краще.
Берт-Ян Рёйссен (SGP) розкритикував, що європейські комісари зі своєю Зеленою угодою та стратегією Від фермера – до столу не подавали законодавчих текстів, а лише політичні побажання й прагнення, і що Комісія таким чином за столом переговорів стала третьою стороною – замість адміністративного виконавця.
Один із висновків науковців також полягає в тому, що зараз запроваджені національні стратегічні плани можуть у найближчі роки служити хорошим проміжним індикатором для виявлення недоліків нової спільної сільськогосподарської політики та що європейські політики вже зараз можуть починати складати список пунктів для покращення.