Протилежними сторонами були широка група країн, що прагне амбітної угоди, та менша група, до якої належать виробники нафти та пластмас. Перша група наполягає на зменшенні виробництва пластика і жорстких правилах щодо шкідливих хімічних добавок. Друга група виступає проти обмежень на виробництво і акцентує увагу на управлінні відходами, кращих упаковках, повторному використанні та переробці.
Також під сумнів ставили і процес ухвалення рішень. Пропозиції щодо голосування при непереборних розбіжностях стикалися з вимогою приймати рішення виключно за консенсусом. Ця процедурна прірва сприяла блокуванню переговорів, незважаючи на тривалі неформальні консультації.
З Європи лунало розчарування. Європейський Союз мав вищі очікування і наголошує, що роботу слід продовжувати у напрямку обов’язкової угоди, яка краще захищатиме здоров’я та довкілля.
Багато країн і екологічних організацій відреагували на результат із сумом. Вони говорили про втрачений шанс, наголошували на терміновості зростаючого забруднення пластиком і закликали до більшого лідерства. Організації закликали амбітні країни діяти рішучіше й не знижувати планку, особливо враховуючи, що попередні раунди вже дали мало помітних результатів.
Безвихідь базується на попередніх невдачах. Попередній раунд переговорів, який відбувся минулого року в Південній Кореї, також завершився без угоди. Цей шаблон посилює побоювання, що без зміни курсу з боку ООН процес залишиться на стадії балансування між наміром скоротити нове виробництво і закликом насамперед покращити збір та обробку сміття.