Нова американська стратегія безпеки викликає тривогу в Європі. У кількох столицях документ зустрічають із запереченнями, оскільки він зображає Європейський Союз як континент, що наближається до втрати цивілізації, і підриває політичне функціонування. Європейські лідери називають такі висновки безпідставними та небажаними.
Стратегія Білого дому й Пентагону стверджує, що європейські країни стикаються з ослабленими демократіями, що цензура нібито зростає, а політична опозиція отримує недостатньо простору. Ця картина широко заперечується в Європі. Лідери наголошують, що їхні суспільства самі визначають, як формувати свободи без зовнішнього втручання.
Американська позиція стосовно міграції також викликає сильну критику. Стратегія стверджує, що масова міграція загрожує національній ідентичності європейських країн і що деякі країни можуть стати невпізнаваними за декілька десятиліть. Декілька європейських політиків називають це невідповідним і поляризаційним зображенням, що узгоджується з поглядами крайніх правих партій.
Ще одним важливим пунктом є американська підтримка так званих патріотичних партій, які радники з безпеки Трампа описують як майбутніх союзників. Європейські лідери вбачають у цьому пряме втручання у внутрішньополітичні справи своїх країн і рішуче відкидають таку янкійську інтервенцію.
Крім того, уряди Європи наголошують, що стратегічні відносини з Сполученими Штатами ґрунтуються на спільній безпеці, а не на оцінці функціонування європейських суспільств. Вони називають США важливим союзником, але відкидають, що Вашингтон має керувати їхніми демократичними процесами.
Цікаво, що у Москві звучить зовсім інший тон. Російські офіційні особи називають американську стратегію в значній мірі відповідною баченню їхнього власного уряду. Це зумовлено насамперед м'якшою американською риторикою щодо Росії та відсутністю чіткого визначення Росії як загрози.
За словами російських речників, позитивним є те, що стратегія спрямована на відновлення стабільності у відносинах між двома країнами. Це відповідає бажанню Москви позиціонувати себе не як супротивника, а як партнера у регіональних і світових питаннях.
Протиріччя між відкиданням європейців і схваленням росіян виявляє чутливий момент: документ, який мав би посилити трансатлантичну співпрацю, натомість спричиняє тертя у західному альянсі. Уряди Європи побоюються, що різкий тон щодо ЄС і пом’якшений тон щодо Росії спричинить тиск на їхнє безпекове становище.
У Брюсселі та на національному рівні звучить одна й та сама думка: США залишаються важливим партнером, але Європа визначає свій власний курс. Поки Москва приймає документ, Європа ясно дає зрозуміти, що американський аналіз континенту не поділяється і не є підставою для майбутньої співпраці.