Опір більшості британців до Європейського Союзу не виник за останні десятиліття і не є зрозумілим наслідком незрозумілих чи вкрай спірних недемократичних або антибританських заходів ЄС. Те, що мільйони зазвичай розсудливих британців цього тижня голосують за політичну партію, яка виступає за вихід з ЄС, для континентальних європейців, можливо, найкраще пояснюється переважно не висвітлюваним «відчуттям острова».
Протягом століть країни Сполученого Королівства могли обходитися без європейського материка: у них було власне уряд, власна церква, власна армія, власна валюта, вони могли жити без інших країн. Крім того, багато британців на своїх географічно відокремлених і важкодоступних островах трохи націоналістичні, вперті.
Таке ставлення найкраще можна порівняти для континентальних європейців з менталітетом на інших європейських островах, де населення також не дуже хотіло чути «тих людей на материку, які приходять і кажуть нам, що робити, і ще й забирають наші податки».
Сицилія має власний мафіозний уряд, також Сардинія може обходитися без Риму; у Корсиці існує рух за відокремлення; Канарські острови мають свій парламент; Ібіца та Майорка — те саме. Багато мешканців Криту ніколи не були в Греції (ця країна складається з островів, тому там немає міцного національного управління). Гренландія може існувати без Данії.
Життя на острові має свої принади, але й недоліки. Воно формує почуття «ми належимо один одному», «свої серед своїх», згуртованість, бо ми знаємо один одного і маємо щось незворотне спільне. І чим більший острів, тим більше власних послуг можуть підтримувати його жителі (середня школа, лікарні, залізниці, поліція та інше). Саме тому ірландці хотіли стати незалежними на своєму ірландському острові.
Французькі та нідерландські Антильські острови кажуть, що можуть обходитися без Парижа й Гааги та прагнуть самі вирішувати свої справи. На багатьох невеликих островах хоч і живе це почуття «ми належимо один одному», існує також усвідомлення, що вони все ж потребують «континенту» не лише для водіння автомобіля та отримання прав, а й для народжень у лікарнях або державної допомоги на нові каналізаційні системи. Навіть якщо цей континент перебуває по інший бік світу.
Для континентальних європейців за останні десятиліття відбулася протилежна тенденція: їхня мобільність зросла, відпустки стали довшими, а відстані — менш значущими. Торгівля дедалі більше перетинала кордони. Швейцарець може за один день на авто дістатися до Данії або Іспанії; угорець за один день — до Польщі чи Франції; нідерландець — до Австрії чи Англії. Жителі Британії такого відчуття не мають і такого досвіду не здобули.
Рішення Великобританії у 1974 році приєднатися до дванадцяти країн Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) не було усвідомленим вибором члена цієї групи країн, а виключно приєднанням до економічно-фінансової моделі вигод. Більшість із цих дванадцяти країн вже були добрими сусідами: Нідерланди, Бельгія, іспанська Коста-Брава та союзні французи і німці. ЄЕС довело свою користь, і британська економіка почала відставати.
Розширення ЄЕС із 12 до 16 країн було логічним для континентальних країн і фактично лише відображало вже існуючу повсякденну практику. Єдиний ринок також приносив вигоди британським компаніям. Те, що цих шістнадцять країн почали думати про безпаспортні зони (Шенген), було більш ніж зрозумілим. Але вся ця континентальна логіка і аргументи майже не діяли на більшість британців: вони не їздили на материк. Там їм майже не було чого шукати; у них і так було все своє.
Коли в 1989 році впала Берлінська стіна, і країни Східної Європи могли обрати свій шлях і звернутися до ЄС, для континенталів було логічним прийняти ці країни («возз’єднання Європи»). Для багатьох британців європейський проект від 12 до 16, а потім до 26 країн з рівними правами й впливом для всіх викликав почуття національних втрат. Тож багато розсудливих британців кажуть, що можуть аргументовано пояснити, чому їхній країні краще вийти з ЄС.
У четвер вони можуть піти на вибори. Власне, є лише три варіанти: якомога швидше безжально вийти з ЄС, пізніше поетапно вийти в меншому масштабі, або все-таки залишитися в ЄС.