Влади кантону Граубюнден у Швейцарії надали дозвіл на відстріл вовка. Відстріл вовків став можливим тому, що Швейцарія, яка не є членом ЄС, минулого року розширила свій мисливський закон.
Австрійський експерт із вовків і ландшафтів називає розширений швейцарський закон прикладом для нової політики ЄС щодо вовків.
За минулі літні місяці в Граубюндені близько 60 овець стали жертвами нападів вовків, з них десять — на високогірному пасовиську біля села Клостерс. Тут сталося 15 нападів, а вовки вбили понад 10 овець на захищених пасовищах, що відповідає законодавчій вимозі для отримання ліцензії на відстріл.
Раніше у Швейцарії діяли набагато суворіші критерії, через що дозвіл на відстріл ніколи не надавався. У 2020 році відбувся референдум щодо можливого поновлення полювання на вовків, але ця ініціатива була відхилена з дуже незначною перевагою. Проте швейцарський уряд вирішив дослухатися до думки значної меншини. Хоча відстріл не став «безмежно» дозволеним, винятки було розширено.
Новий швейцарський мисливський закон передбачає, що за допомогою ДНК-аналізу має бути встановлено, що одна й та сама вовчиця протягом чотирьох місяців напала на овець щонайменше п’ятнадцять разів. При цьому щонайменше десять тварин мають бути поранені або загиблі. Крім того, пасовище на момент нападів має бути захищеним або під наглядом – з огорожею, загородженням чи охоронними собаками.
Дозвіл діє лише на цього одного вовка. Раніше цього року в іншому регіоні Швейцарії після надання дозволу помилково відстріляли «не того» вовка. У Швейцарії не вбивають вовків для зменшення кількості зграї, а лише тих осіб, що завдають суттєвої шкоди вівцям.
Також не можна видавати надто багато дозволів за короткий час. Кількість вовків, яких можна відстрілити у кантоні, не повинна перевищувати половини кількості молодих вовків у зграї.
Австрійський експерт з вовків Ґреґор Ґріль зі Сільськогосподарської палати в Зальцбурзі вважає, що й у країнах ЄС громадяни повинні мати можливість висловлюватися щодо управління чисельністю вовків. У все більшій кількості країн ЄС виникають дискусії про «незручності» через те, що вовк рухається зі сходу і півдня дедалі далі на північ і захід Європи.
Ґріль вважає безглуздям твердження, що люди і вовки повинні мирно співіснувати. Він вказує, що кожен вид потребує свого середовища проживання, але директива FHH щодо середовища існування застаріла, оскільки вовк більше не перебуває у Червоній книзі як «загрозливий вид». «Цілковито абсурдно наполягати на співіснуванні людей та хижаків, адже такого ніколи не було».