Зустріч була затьмарена жорстким опором країн, що сильно залежать від доходів від експорту нафти. Вони змогли запобігти ухваленню чітких домовленостей щодо скорочення використання викопного палива. Через це ключовий елемент переговорів залишився неузгодженим, що кілька делегацій охарактеризували як серйозне розчарування.
Водночас були зроблені кроки вперед у сфері фінансової підтримки екологічних та кліматичних цілей. Конференція призвела до нових зобов’язань допомагати країнам краще захищатися від екстремальних погодних явищ та виділяти більше коштів на проєкти, що посилюють природні екосистеми, ліси та земельні права.
Декілька делегацій констатували необхідний прогрес, однак підкреслювали, що ці кроки далеко не вирішують усіх майбутніх викликів.
Змішаний результат спричинив відчуття «мало, але щось». Частина учасників розглядала результат як мінімальну основу для подальшої роботи, в той час як інші жалілися, що необхідність у діях є значно більшою, ніж те, що було узгоджено.
Через це залишився чіткий осад, що конференція не змогла використати той імпульс, на який сподівалися багато.
Особливо примітно, що все це відбувалося у серці Амазонки, регіоні, який у світі є символом боротьби з вирубкою лісів і втратою природи. Хоч тема була явно присутня, масштабного прориву не сталося. Планувалися заходи щодо більшого захисту лісів та місцевих громад, але їм бракувало чіткості та сили.
Розчарування кінцевим результатом було особливо гострим саме там, де від наслідків зміни клімату найбільше страждають. На цьому місці сподівалися на явний поворотний курс. Відсутність цього посилила критику, що конференція зробила певний прогрес, але не той, на який чекає світ.
Водночас деякі делегати зазначили, що співпраця між країнами все ще можлива, навіть у часи зростаючих геополітичних напружень. Це надавало зустрічі певної символічної ваги: доказ того, що міжнародні домовленості не мають загальмуватися, хоча кроки виявилися меншими, ніж хотілося багатьом.